Упс!
Сторінка не підтримує цей браузер. Відкрийте її в сучасному браузері, наприклад , чи .
Носова перегородка — це своєрідна «пластинка», яка складається з хрящової і кісткової частин, покрита слизовою оболонкою і ділить («перегороджує») порожнину носа на дві половини. Здавалося б, носова перегородка повинна бути практично рівною и ділити носову порожнину на дві рівноцінних, праву і ліву, половини, однак людське тіло не абсолютно симетричне. Насправді носова перегородка має вигини (викривлення) та/або «вирости» (хрящові, кісткові і кістково-хрящові), котрі лікарі-оториноларингологи називають гребенями і шипами. Часто викривлення носової перегородки є результатом травматичної дії в області носа, внаслідок якої відбувається перелом зі зміщенням хряща і кістки в ту чи іншу сторону, формування виступів різної форми і розташування. Іноді пацієнти, в яких оториноларинголог виявляє викривлення перегородки носа, заперечують будь-які травми голови в минулому. Деформація носової перегородки в них може формуватися внаслідок пологової травми, а також порушення розвитку лицевого скелета у процесі росту в дитячому і підлітковому періоді. Оскільки хрящ перегородки носа оточений кістковою «рамкою», і швидкість росту хряща може випереджати ріст довколишнього кісткового скелета, в окремих випадках формується вимушений вигин хрящової частини перегородки.
Важливість повноцінного носового дихання для організму людини важко переоцінити. Повітря, яке ми вдихаємо через ніс, завдяки спеціальним, передбаченим природою механізмам, зігрівається, зволожується і очищається в носових ходах перш ніж потрапити в легені. Фізіологічні очисні і фільтруючі функції носа надзвичайно важливі для коректної роботи легенів і загального стану здоров’я. Результати досліджень свідчать, що дихання через рот, яке асоціюється з гіпервентиляцією, може бути однією з причин загострень бронхіальної астми, підвищення артеріального тиску, захворювань міокарда та багатьох інших патологічних станів.
При диханні через ніс опір повітряного потоку в здорової людини на 50 % вищий, ніж у випадку дихання через рот. В легенях засвоєння кисню відбувається переважно під час видиху. Таким чином, повітря при видиху через ніс залишає легені повільніше, і час для засвоєння кисню з повітря, що видихається, збільшується на 10–20%. На думку відомого американського ринолога Maurice H. Cottle, адекватний опір (резистентність) порожнини носа потоку повітря сприяє збереженню еластичності легеневої тканини. Окремі дані свідчать про те, що низька резистентність дихальних шляхів при диханні через рот може сприяти утворенню міні-ділянок поганої вентиляції легеневої тканини (ателектазів), що, в свою чергу, може спричинити формування емфіземи легенів.
Якщо має місце належний процес обміну «кисень — двоокис вуглецю», крові підтримується збалансований рівень рН. Якщо ж двоокис вуглецю видаляється з крові з повітрям, що видихається, занадто швидко, як це відбувається при диханні через рот, засвоєння кисню зменшується.
З носових ходів поступають зворотні (аферентні) сигнали від нервових закінчень, розміщених у слизовій оболонці порожнини носа, через які регулюється носове дихання. При диханні через рот такий зворотній зв’язок, що регулює дихання, відсутній. Тому при диханні ротом під час сну людина голосно хропе, може мати місце нерегулярне дихання, найважчим і найбільш загрозливим проявом якого є синдром зупинки дихання під час сну (апное у вісні).
Також при диханні через рот до мозку надходять сигнали про надто швидке видалення двоокису вуглецю з легенів, що стає причиною стимуляції келихоподібних клітин слизової оболонки носа і, відповідно, спричиняє підвищення продукції слизу, сповільнення дихання і звуження кровоносних судин. Дихання через ніс також обмежує надходження повітря і спонукає людину сповільнювати дихання. Повноцінне носове дихання знижує артеріальний тиск і рівень стресу в більшості людей, як своєрідний «контроль швидкості у двигуні автомобіля».
В носових ходах і навколоносових пазухах повітря на шляху до легенів фільтрується і зігрівається, чого не відбувається при диханні через рот. В навколоносових пазухах продукується окис азоту, який в малих дозах згубно діє на бактерії. При диханні через рот прискорюється втрата води, що може сприяти дегідратації.
Кожна половина порожнини носа іннервується п’ятьма черепними нервами, що належать до різних півкуль мозку. Кожна половина носа функціонує незалежно і синергічно у процесі фільтрації, зігріванні, зволоженні повітря і сприйманні запахів.
Збереження відчуття запахів дуже важливе для отримання задоволення від життя, безпеки і соціальної адаптації. Нюх має вплив на поведінку, пам’ять та багато інших автономних функцій нервової системи, котрі не контролюються свідомістю. Це відбувається тому, що рецептори у порожнині носа і так звана нюхова цибулина мають безпосередній зв’язок з особливою структурою мозку — гіпоталамусом. Гіпоталамус, який ще називають мозком мозку, відповідає за різноманітні функції нашого тіла, зокрема ті, які ми знаємо як автоматичні: серцебиття, підтримка певного артеріального тиску, спрага, апетит, і, звичайно, цикли сну та неспання. Гіпоталамус також відповідальний за генерування хімічних речовин, що впливають на пам’ять і емоції.
Синдром резистентності верхніх дихальних шляхів — нове медичне визначення стану, який ми знаємо як хропіння. За даними статистики США, від цього патологічного стану щодня страждає близько 90 мільйонів американців. Хропіння негативно сприймається в соціумі, оскільки оточуючі можуть страждати від гучних звуків, які видає людина, що хропе, не можуть добре виспатися в одній кімнаті, і навіть, в окремих випадках, в одній будівлі з такою людиною. Хропіння — важлива соціальна проблема і, водночас, якщо хропіння поєднується з диханням через рот, це може спричинити формування великої медичної проблеми — нерегулярне дихання під час сну. В ході клінічних досліджень було доведено, що дихання через рот — основна причина гучного хропіння. Хропіння є провісником такої серйозної патології, як «зупинка дихання під час сну» — найчастішої причини серцевих приступів і смерті під час сну.
Викривлення перегородки носа може проявлятися (супроводжуватися) наступними симптомами:
Утруднене носове дихання. Може спостерігатися як помірне порушення, так і повна відсутність носового дихання. Якщо в пацієнта однобічне викривлення носової перегородки, то порушення носового дихання буде з тієї ж сторони, що й викривлення (при відсутності інших перешкод для проходження повітря через ніс).
Хропіння. Виникає внаслідок порушеного носового дихання.
Хронічний синусит (гайморит, фронтит, етмоїдит, сфеноїдит). Якщо викривлені ділянки носової перегородки спричиняють порушення вентиляції навколоносових пазух (блокують їхні протоки), створюються умови для розвитку синуситу і переходу його в хронічну форму.
Зміна форми носа (деформація зовнішнього носа).
Рецидивуючі носові кровотечі, які можуть виникати внаслідок травми витонченої частини слизової оболонки на вершині гребеня (шипа) перегородки носа (наприклад, при сильному висякуванні чи спробі вийняти пальцем кірки засохлого слизу).
Погіршення слуху. Порушення вільного пасажу повітря через порожнину носа і носоглотку в нижні дихальні шляхи іноді може спричиняти погіршення вентиляції барабанної порожнини (порожнини середнього вуха) через носоглотковий отвір слухової труби. У такому випадку розвивається стан, який оториноларингологи називають «тубоотит» або «євстахіїт».
Схильність до частих респіраторних інфекцій, що мають затяжний характер, ускладнюються синуситом (наприклад, гайморитом), отитом. Описані тут особливості індивідуального перебігу респіраторних інфекцій характерні для пацієнтів, в яких утруднене носове дихання з різних причин, найчастішою з яких є викривлення перегородки носа.
Часто при порушеному носовому диханні у пацієнтів виявляється супутня патологія глотки (хронічний фарингіт, хронічний тонзиліт) і гортані (хронічний ларингіт). Хронічне запалення в таких випадках підтримується за рахунок травмуючого впливу недостатньо очищеного й зігрітого при диханні ротом повітря на слизову оболонку глотки і гортані, а також піднебінні мигдалики (гланди).
У випадку якщо викривлення носової перегородки незначне, переважно немає потреби в якихось втручаннях. Однак безумовно, найкраще, коли питання про необхідність хірургічної корекції перегородки носа в кожному конкретному випадку вирішуватиме кваліфікований оториноларинголог після огляду пацієнта із застосуванням сучасної відеоендоскопічної апаратури і, за необхідності, інших методів обстеження.
Варто відзначити, що іноді пацієнти з недовірою ставляться до рекомендацій оториноларинголога щодо хірургічного лікування викривленої перегородки носа. Так, на питання: «Як Ви дихаєте носом?» — пацієнт може відповісти: «Нормально!», — однак у результаті подальшої розмови з’ясовується, що спить пацієнт із відкритим ротом, буває хропіння, страждає нюх… Трапляються цікаві ситуації, коли пацієнт через якийсь час після виконаної на носовій перегородці операції каже: «Лікарю, виявляється, я просто не знав, як це — дихати носом!». Справді, неможливо пояснити, наприклад, як пахнуть троянди, якщо людина цього ніколи не відчувала.
Досить часто з проханням «вирівняти перегородку» звертаються люди віком близько 60 років і старші. Коли людина молода, недостатність носового дихання може мало проявлятися за рахунок збереження адаптаційних можливостей організму. Однак з віком еластичність легеневої тканини і життєва ємність легенів знижується, що робить утруднення дихання через ніс більш вираженим. У той же час виконання хірургічних втручань у пацієнтів старшої вікової групи пов’язане зі зростанням ризику наркозу і самої операції.
Поширена помилкова думка, що робити септопластику дитині можна тільки після того, як сформується скелет, тобто не раніше ніж у віці 17–18 років, а то й пізніше. На жаль, відсутність повноцінного носового дихання в дитини може мати негативний вплив на процес фізичного і психічного розвитку дитини, сприяти неправильному формуванню лицевого скелета (неправильний прикус, порушення росту зубів). Хірургічна корекція носової перегородки за наявності показів може проводитися дітям з шестирічного віку, коли структура перегородки вже сформована. Більшість авторитетних оториноларингологів вважають, що за наявності чітких показів хірургічне втручання на носовій перегородці може бути виконане дитині з 11-річного віку, а якщо утруднення носового дихання особливо виражене, питання про операцію може розглядатися починаючи з 6-річного віку.
Септопластика — це хірургічне втручання, що є стресом для організму. Для того щоб сама операція і післяопераційний період пройшли якомога легше, необхідно виключити різного роду перевантаження організму в доопераційний період. Також буде розумним заздалегідь обговорити з лікарем всі питання щодо майбутньої операції, які Вас цікавлять. Дуже важливо, щоб прийняття Вами рішення про згоду на операцію було обміркованим, а настрій — оптимістичним.
Для попередження можливих ускладнень перед септопластикою, як і перед будь-яким іншим хірургічним втручанням, необхідно пройти передопераційне обстеження. У клініці «Оберіг» пацієнтові перед операцією обов’язково пропонується для ознайомлення і підпису інформована згода, що містить докладну інформацію про особливості планованого хірургічного втручання.
Пацієнткам варто звернути увагу на те, що операцію краще робити через 7–10 днів після менструації і, у жодному разі, не планувати хірургічне втручання напередодні менструації.
Якщо Ви з якихось причин приймаєте препарати, що знижують згортання крові (наприклад, аспірин або аспіриновмісні ліки, нестероїдні протизапальні препарати — диклофенак, кетанов та ін.), проконсультуйтеся з лікарем, який їх Вам призначив. Вам необхідно виключити прийом цих препаратів за два тижні до операції і протягом двох тижнів після операції.
Будь ласка, утримайтеся від прийому їжі після півночі в день, на який Вам призначена операція.
Операція при викривленні перегородки носа вперше була запропонована у 1904 році німецьким оториноларингологом Густавом Кілліаном. Операція Кілліана або підслизова резекція перегородки носа передбачає субтотальне (тобто майже повне) видалення хрящової і кісткової частин перегородки носа. У процесі операції Кілліана використовуються долота і молоток для видалення кісткових фрагментів перегородки, спеціальні кісткові викусувачі. Після операції, виконаної за Кілліаном, перегородка носа складається із двох зрощених між собою шарів, які у свою чергу складаються зі слизової оболонки і охрястя/окістя. Таким чином, у результаті підслизової резекції перегородки носа остання стає мобільним утворенням і може при вдиху й видиху флотувати (коливатися зі сторони в сторону), що також може проявлятися утрудненням носового дихання. У позбавленій опори перегородці носа можуть порушуватися трофічні процеси, внаслідок чого з’являється відчуття сухості у порожнині носа, утворюються сухі кірочки на слизовій оболонці і навіть можуть сформуватися перфорації у носовій перегородці. Крім того, методика виконання операції Кілліана не дозволяє виконати корекцію при локалізації викривлення у верхніх відділах перегородки носа, оскільки видалення хряща під спинкою носа може привести до западання зовнішнього носа у вигляді так званої «сідлоподібної» деформації (рис. 5). На жаль, досі доволі часто зустрічаються ситуації, коли після виконання підслизової резекції перегородки носа з високою резекцією хряща пацієнт змушений піддаватися пластичній операції з приводу сідлоподібної деформації зовнішнього носа, у ході якої відсутній хрящ заміщується реберним хрящем пацієнта або іншим пластичним матеріалом.
Недоліки операції Кілліана стали причиною розробки більш сучасних методик хірургічних втручань на носовій перегородці, при яких видаляються і піддаються корекції тільки викривлені ділянки перегородки — септопластики. Застосування ендоскопічної техніки і спеціальних інструментів у ході септопластики дозволяє ринохірургу виконати операцію під безпосереднім контролем зору з мінімальним пошкодженням навколишніх тканин і, відповідно, сприяє досягненню кращого функціонального результату хірургічного втручання.
У клініці «Оберіг» ендоскопічна септопластика виконується під загальним знеболенням (наркозом). Операція здійснюється ендоназально (тобто через порожнину носа без зовнішніх розтинів шкіри обличчя) і триває близько години. Під час ендоскопічної септопластики у порожнину носа вводиться ендоскоп — трубка діаметром 2,7 або 4 мм, усередині якої перебуває фіброволоконна оптика, що дозволяє хірургові бачити всі важкодоступні відділи носа на екрані та, відповідно, мінімально травматично і коректно виконувати всі необхідні етапи операції. В разі потреби одночасно виконуються інші ендоназальні хірургічні втручання (ендоскопічні операції на навколоносових пазухах, носових раковинах, видалення аденоїдних вегетацій та ін.). Наприкінці операції носова перегородка фіксується в серединному положенні спеціальними пластинами (сплінтами), у порожнину носа вводяться тампони, які підтримують носову перегородку в належному положенні й усмоктують кров’янисті виділення. Тампони видаляються залежно від індивідуальних особливостей виконаного хірургічного втручання через 24–72 години.
Після операції в порожнину носа вводяться тампони, призначення яких полягає у фіксації носової перегородки в серединному положенні і попередженні можливої післяопераційної носової кровотечі. Ви повинні бути готові до того, що носове дихання буде повністю відсутнім доти, доки тампони не будуть видалені з порожнини носа. Пацієнта з тампонами в порожнині носа можуть турбувати головний біль, сльозотеча, сухість у роті, підвищення температури тіла. Термін видалення тампонів з порожнини носа індивідуальний і залежить від обсягу виконаного втручання, ступеня кровоточивості та деяких інших факторів. У цьому періоді рекомендується обмежити фізичну активність, уникати вживання занадто гарячих напоїв, а також гарячих водних процедур (душ, ванна). Для полегшення стану пацієнта після операції та профілактики бактеріальної інфекції призначаються знеболюючі і жарознижуючі препарати, антибіотики. Видалення тампонів з порожнини носа виконується після введення знеболюючих і кровоспинних препаратів. Протягом декількох днів після видалення тампонів пацієнти найчастіше не відчувають вираженого поліпшення носового дихання. Це пов’язано з набряком слизової оболонки порожнини носа внаслідок операційної травми, скупченням у носових ходах згустків крові і слизу. У перші 2–3 дні після видалення тампонів не рекомендується сильно висякувати ніс, оскільки це може спровокувати носову кровотечу. До 6-го дня після операції значно зменшується кровоточивість слизової оболонки і секреція нею слизу, починають утворюватися так звані «кірки». Пацієнт запрошується на періодичні огляди до оториноларинголога, який оглядає порожнину носа, видаляє виділення, що зібралися, змащує слизову оболонку необхідними лікарськими засобами. Для полегшення очищення порожнини носа від слизисто-кров’янистих кірок призначаються препарати, що містять сольові розчини (Хумер, Марімер та ін.), масляні краплі й мазі (Піносол, Піновіт). У міру загоєння слизової оболонки порожнини носа відбувається поступове відновлення прохідності носових ходів і, відповідно, носового дихання. В більшості пацієнтів повна суб’єктивна нормалізація дихання через ніс спостерігається через 5–6 тижнів після операції. У випадку наявності супутнього алергічного риніту та деяких інших станів період відновлення може затягуватися і виникає необхідність у додаткових призначеннях.
Хоча ускладнення при хірургічному втручанні на викривленій носовій перегородці малоймовірні, потрібно розуміти, що вони все-таки можливі. Ви повинні знати про можливий ризик, пов’язаний з операцією, щоб уникнути легковажного сприйняття важливої у Вашому житті події. Будь-яка операція несе в собі ризик кровотечі, інфекційного ускладнення, болю. Прийом деяких медикаментів може підвищувати ймовірність і вираженість кровотеч. Тому Вам необхідно інформувати хірурга про всі препарати, які Ви вживаєте. Ретельне виконання Вами всіх призначень у післяопераційному періоді дозволить уникнути багатьох можливих ускладнень або мінімізувати їх. У дуже рідкісних випадках септопластика може ускладнитися утворенням перфорації носової перегородки, зміною форми зовнішнього носа (сідлоподібна деформація носа), надмірною сухістю слизової оболонки порожнини носа. Надзвичайно рідко, особливо у випадку наявності в пацієнта анатомічних особливостей будови, можливе травмування під час операції структур, що містяться поруч із перегородкою носа — великих кровоносних посудин, ока, мозку. Імовірність ускладнень при виконанні ендоскопічної септопластики зводиться до мінімуму у випадку виконання хірургічного втручання досвідченим ринохірургом, а також при ендоскопічній візуалізації в ході операції. Слід пам’ятати, що при невдачі першої операції повторні втручання на перегородці носа технічно дуже складні, а іноді й просто неможливі.
Оскільки носова перегородка складається з кістки і хряща, ніякими консервативними методами «випрямити» викривлену перегородку неможливо. Часто пацієнти цікавляться лазерною хірургією перегородки носа. Дійсно, у деяких випадках, впливаючи лазером на викривлений хрящ, можна змінити його форму. Однак віддалені результати такого «випрямлення» важко передбачити. Крім того, ізольоване викривлення тільки хрящового відділу носової перегородки зустрічається відносно рідко. Найчастіше зустрічаються сукупні деформації кісткової і хрящової частин перегородки носа.
У нашій клініці хірургічні втручання в порожнині носа виконуються з використанням відеоендоскопічної апаратури та інструментів німецької фірми KARL STORZ, яка з 1945 року є одним із провідних світових виробників ендоскопів, медичних інструментів і приладів. Використовуючи ендоскопи з різним кутом зору огляду і спеціальні мікрохірургічні інструменти, ринохірург має змогу виконати розріз слизової оболонки безпосередньо перед викривленою ділянкою носової перегородки, навіть якщо ця ділянка знаходиться глибоко в порожнині носа, виділити викривлений хрящ і/або кістку і здійснити максимально щадливе їхнє видалення/корекцію. Для видалення кісткових деформацій носової перегородки замість молотка і доліт ми використовуємо сучасні бори для ринохірургії, які дозволяють досягти мінімальної травматичності хірургічного втручання.
Операції на ЛОР-органах у клініці «Оберіг» виконують оториноларингологи, які мають великий досвід хірургічних втручань, а також постійно вдосконалюють свою майстерність у різних європейських клініках, на семінарах і майстер-класах, що підтверджується відповідними сертифікатами.
У клініці «Оберіг» септопластика виконується під наркозом, який здійснюється з використанням найсучаснішого анестезіологічного обладнання, що дозволяє при оптимальному знеболенні досягти максимально щадного режиму.
Одним із пріоритетних завдань клініки «Оберіг» є забезпечення і ретельний контроль стерильності інструментів і обладнання, які використовуються як у ході хірургічних втручань, так і під час процедур у післяопераційному періоді. У наш час, коли поширення таких небезпечних інфекцій, як ВІЛ, гепатит С, туберкульоз, набуває характеру епідемії, не кажучи вже про широко розповсюджені внутрішньолікарняні інфекції, дотримання режиму стерильності є умовою, значення якої важко переоцінити.
Запишіться на консультацію лікаря-отоларинголога за номерами:
(044) 521 30 03
