Modern treatment of Parkinson's disease at the Oberig clinic

Хвороба Паркінсона — це хронічне прогресуюче нейродегенеративне захворювання, яке впливає не лише на рухи, а й на сон, емоційний стан, пам'ять, травлення та повсякденну активність людини.

Діагноз хвороби Паркінсона не означає, що людина неминуче втратить самостійність або не зможе вести активне життя. Сучасна медицина має ефективні методи контролю багатьох симптомів, а правильно організоване лікування, регулярне спостереження невролога та реабілітація допомагають зберігати функціональність і якість життя.

Водночас важливо розуміти: наразі не існує лікування, яке гарантовано зупиняє або повністю усуває нейродегенеративний процес. Саме тому особливого значення набуває довгострокове, послідовне та доказове ведення пацієнта.

Що таке хвороба Паркінсона та чому вона виникає?

Хвороба Паркінсона — це захворювання нервової системи, пов'язане, зокрема, з прогресуючою втратою дофамінергічних нейронів чорної субстанції середнього мозку.

Дофамін — нейромедіатор, який бере участь у регуляції рухів. Зменшення його доступності в певних нейронних мережах мозку призводить до характерних рухових порушень.

У розвитку захворювання важливу роль відіграють складні взаємодії генетичних, біологічних та зовнішніх чинників. У більшості пацієнтів неможливо визначити одну конкретну причину виникнення хвороби.

Хвороба Паркінсона може розвиватися і в молодшому віці, хоча частіше дебютує після 60 років. Вік — один із факторів ризику, але не критерій, який сам по собі визначає можливість захворювання.

Важливо відрізняти хворобу Паркінсона від паркінсонізму — синдрому, який може мати різні причини, зокрема інші нейродегенеративні захворювання, медикаментозні впливи або судинні ураження.

Перші симптоми хвороби Паркінсона: на що звернути увагу?

Захворювання зазвичай розвивається поступово. На початку зміни можуть бути малопомітними, а перші прояви нерідко помилково пов'язують із віком, перевтомою або проблемами із суглобами.

Основні рухові симптоми при хворобі Паркінсона

1. Сповільнення рухів (брадикінезія)

Це одна з ключових ознак паркінсонізму. Людині стає складніше виконувати звичні рухи, особливо повторювані.

Можливі прояви:

• повільніше застібання ґудзиків, одягання, користування столовими приборами;

• зменшення амплітуди рухів;

• збіднення міміки;

• зменшення розмахування однією рукою під час ходьби;

• поступове погіршення почерку, коли літери стають дрібнішими (мікрографія).

2. Тремор у спокої

Часто починається з однієї руки, іноді — з ноги. Може нагадувати рух перекочування маленького предмета між пальцями.

Тремор зазвичай помітніший, коли кінцівка розслаблена, і може зменшуватися під час цілеспрямованого руху.

Важливо: не кожен тремор означає хворобу Паркінсона. Наприклад, есенціальний тремор має інші клінічні характеристики. Водночас хвороба Паркінсона може перебігати й без тремору.

3. М'язова ригідність

Підвищення м'язового тонусу може супроводжуватися скутістю, дискомфортом, відчуттям напруження в плечі, шиї або кінцівках.

Іноді саме біль або скутість стають першими причинами звернення до лікаря.

4. Порушення ходи та рівноваги

У міру розвитку захворювання можуть виникати:

• скорочення кроку;

• човгання ногами;

• труднощі під час поворотів;

• епізоди «застигання», коли людина відчуває, що не може розпочати рух;

• підвищення ризику падінь.

Виражені порушення постуральної стійкості нерідко з'являються на пізніших стадіях, але їхній ранній або швидкий розвиток потребує особливої уваги до альтернативних діагнозів.

Немоторні симптоми: те, що часто залишається поза увагою

Хвороба Паркінсона — це не лише тремор і скутість. Немоторні прояви можуть виникати за роки до рухових симптомів або супроводжувати захворювання на будь-якій стадії.

До них належать:

• Порушення нюху. Зниження здатності розпізнавати запахи.

• Розлади сну. Зокрема, розігрування сновидінь із рухами, криками або ударами під час сну, що може бути проявом розладу поведінки у фазі швидкого сну.

• Закрепи. Можуть бути тривалими та суттєво впливати на самопочуття.

• Депресія та тривога. Можуть бути як реакцією на захворювання, так і частиною його нейробіологічних проявів.

• Втома та денна сонливість.

• Ортостатична гіпотензія. Запаморочення або потемніння в очах під час вставання.

• Порушення сечовипускання.

• Когнітивні зміни. Труднощі з увагою, плануванням, швидкістю обробки інформації, а в частини пацієнтів — розвиток деменції.

• Порушення мовлення та ковтання. Зменшення гучності голосу, нечіткість вимови, поперхування.

Жоден із цих симптомів окремо не підтверджує хворобу Паркінсона. Проте їх поєднання з характерними руховими змінами є приводом для консультації невролога.

Як діагностують хворобу Паркінсона?

Діагностика хвороби Паркінсона ґрунтується насамперед на клінічній оцінці досвідченим неврологом.

Не існує якогось єдиного універсального аналізу крові, МРТ чи іншого стандартного обстеження, яке саме по собі могло б достовірно підтвердити або виключити хворобу Паркінсона в усіх пацієнтів.

1. Неврологічний огляд

Лікар оцінює:

• швидкість, амплітуду та ритмічність рухів;

• наявність брадикінезії;

• характер тремору;

• м'язовий тонус;

• ходу, рівновагу та постуральні реакції;

• міміку, мовлення;

• координацію та інші неврологічні функції.

Важливими є історія розвитку симптомів, їхня асиметричність, вплив на повсякденне життя, супутні захворювання та перелік медикаментів.

Для стандартизованої оцінки стану можуть застосовуватися міжнародні шкали, зокрема MDS-UPDRS. Для оцінювання стадії захворювання іноді використовують модифіковану шкалу Hoehn–Yahr.

2. МРТ головного мозку

Магнітно-резонансна томографія не є обов'язковим підтверджувальним тестом для типової хвороби Паркінсона.

Її можуть призначати, якщо потрібно:

• виключити структурні ураження головного мозку;

• оцінити можливі судинні зміни;

• уточнити причину нетипових симптомів;

• провести диференційну діагностику.

Звичайна МРТ головного мозку не підтверджує хворобу Паркінсона лише на підставі типового або нормального опису.

3. Функціональна нейровізуалізація

У певних клінічних ситуаціях лікар може розглянути доцільність дослідження дофамінового транспортера за допомогою SPECT (DaT-SPECT).

Цей метод може допомогти відрізнити синдроми з пресинаптичною дофамінергічною недостатністю, зокрема від есенціального тремору, але не дозволяє самостійно встановити саме хворобу Паркінсона або надійно відрізнити її від усіх інших нейродегенеративних паркінсонічних синдромів.

Застосування методу залежить від клінічного питання та доступності дослідження.

4. Додаткові обстеження

Залежно від симптомів можуть знадобитися:

• нейропсихологічне тестування;

• оцінювання ковтання;

• дослідження сну;

• лабораторні аналізи для виключення альтернативних причин симптомів;

• оцінювання ортостатичного артеріального тиску;

• генетичне консультування та тестування в окремих клінічних ситуаціях.

Реакція на дофамінергічну терапію може бути важливою частиною клінічної оцінки, але не повинна розглядатися як єдиний діагностичний критерій.

Чому важливо звертатися до невролога, який спеціалізується на рухових розладах?

На ранніх етапах хворобу Паркінсона буває складно відрізнити від інших станів. Досвідчена клінічна оцінка допомагає уникнути як запізнілого встановлення діагнозу, так і помилкового призначення лікування.

Діагноз також потребує періодичного перегляду, особливо якщо з'являються нові або нетипові симптоми.

✅ Що варто підготувати до консультації невролога?

Щоб консультація була максимально результативною, рекомендуємо:

1. Записати, коли з'явилися перші симптоми та як вони змінювалися.

2. Підготувати повний список препаратів, доз і часу приймання.

3. Взяти попередні висновки неврологів, результати МРТ та інших обстежень, якщо вони проводилися.

4. Зафіксувати питання, які найбільше турбують.

5. За бажанням запросити близьку людину, яка може допомогти доповнити історію симптомів.

6. Вести щоденник рухливості, сну, падінь і побічних ефектів, якщо це актуально.

Відеозапис епізодів тремору, порушень ходи або інших періодичних симптомів іноді може бути корисним для лікаря. Його варто робити лише за безпечних умов, без провокування падіння чи затримки необхідної допомоги.

Ведення пацієнтів із хворобою Паркінсона в клініці «Оберіг»

Хвороба Паркінсона потребує не одноразового призначення препаратів, а послідовного медичного супроводу.

Під час консультації невролога важливо не лише оцінити тремор чи скутість, а й зрозуміти, як симптоми впливають на повсякденне життя людини: сон, рухливість, спілкування, роботу, харчування, емоційний стан і незалежність.

Гаврилів Ірина Романівна, лікар-невролог, доктор філософії, поглиблено займається веденням пацієнтів із хворобою Паркінсона та має спеціалізовану підготовку в провідних світових центрах неврології за цією проблематикою.

Мета ведення пацієнта — сформувати обґрунтований план діагностики та лікування, оцінювати його ефективність у динаміці, своєчасно реагувати на зміни стану та допомагати людині зберігати максимально можливу функціональну незалежність.

Якщо ви помітили ознаки хвороби Паркінсона у себе або близької людини, не відкладайте консультацію невролога. Рання фахова оцінка допоможе визначити причину.

Для запису на консультацію лікаря-невролога Ірини Романівни Гаврилів  телефонуйте +38 044 521 30 03

Хвороба Паркінсона: відповіді на найпоширеніші запитання

✅ Чи обов'язково хвороба Паркінсона починається з тремору?

Ні. Захворювання може починатися зі сповільнення рухів, скутості або інших проявів. У частини пацієнтів тремор відсутній протягом усього перебігу захворювання.

✅ Як часто потрібно відвідувати невролога?

Частота залежить від стадії захворювання та стабільності стану. За зміни терапії або появи нових симптомів консультації можуть бути потрібні частіше. Регулярний нагляд дозволяє своєчасно оцінювати ефективність лікування та коригувати план допомоги.

✅ Чи передається хвороба Паркінсона у спадок?

Більшість випадків не успадковуються за простим менделівським типом. Водночас генетичні чинники можуть відігравати роль. Генетичне консультування доцільне в окремих ситуаціях, наприклад за раннього початку захворювання або значного сімейного анамнезу.