27 січня 2022
В 1775 році знаменитий лондонський хірург Персівалл Потт описав «рак сажотруса» у чоловіків. Спочатку на шкірі мошонки виникає виразка. Потім вона проростає в яєчко, яке набухає і твердішає. Пухлина швидко дає метастази в черевну порожнину, що призводить до болісної смерті.
Потт помітив, що всі його пацієнти з «раком сажотрусів», чистили труби в ранньому дитинстві, починаючи з 5-6 річного віку. Хлопчиків називали учнями сажотруса, хоча насправді вони виконували всю роботу – важку та небезпечну для життя. Дітей сажотруси купували у бідних жінок, а інколи – просто викрадали.
Персівалл Потт знав, що в Шотландії та Німеччині немає «раку сажотрусів». Шотландці та німці чистили труби щітками з довгими ручками. Проте в Англії часів промислової революції це стало неможливим. В багатоповерховому будинку димоходи були довгими цегляними коридорами з багатьма поворотами. Розмір труби складав зазвичай 23х36 см. Почистити їх могли тільки діти.
Серед сажотрусів траплялися порядні люди. Вони доглядали за хлопчиками, зокрема, регулярно їх мили. Потт помітив, що у таких дітей не виникав рак. Пухлина розвивалася у хлопчиків, які спали в неопалюваному приміщенні, вкрившись мішком для сажі. Ніжна дитяча шкіра перебувала у постійному контакті з канцерогеном.
Після публікації дослідження Потта боротьба за права маленьких сажотрусів тривала ще сто років! Справі допоміг тесляр Джордж Смарт. Він запатентував складну довгу щітку, яка згиналася відповідно до форми будь-якої труби. В 1875 році британський парламент заборонив сажотрусам примушувати своїх учнів залазити у димоходи.
Більше цікавого про розвиток медицини в соцмережах за #оберіг_історія або на нашому сайті.
