Nikitina Olha

Я знаю долі більшості своїх колишніх пацієнток, вони завжди залишаються в контакті. Своїми головними медичними нагородами вважаю не звання і посади, а життя жінок. Тих, хто видужав і тих, хто після довгого і важкого лікування змогли стати мамами.

Я закінчила Донецький медичний інститут. Коли була студенткою, у мене була мрія – вчитися у Григорія Васильовича Бондаря, засновника не тільки донецької, а й української школи онкології, який був справжнім генієм і віртуозом. Місяцями я дивилася, як він оперує. Потім мене пустили в зал, трохи пізніше я почала йому асистувати, ловила кожен рух, кожен міні-жест.

Минув час, і мені пощастило не тільки стояти з ним в найскладніших операціях, а й стати його улюбленою ученицею. Він називав мене «Моя Мала» і доручав найбільш тяжких хворих. Це була висока довіра.

Майже п'ятнадцять років я працювала в Донецькому обласному протипухлинному центрі під крилом Григорія Бондаря, перейнявши всі тонкощі не тільки хірургічної, але і психологічної роботи. Захистила дисертацію, зросла як клініцист.

Every day I try to learn new techniques, best practices and technologies. He is the author of about 20 patents and utility models, as well as about 30 scientific papers.

For me, a woman diagnosed with gynecological cancer is not a patient, but a person. Woman. I do not just operate, before the operation we spend a lot of time with each. I try to make the woman speak out, tell about her destiny, family, about her fears. I tell them about diseases, about treatment methods, about the course of the operation. Because only together can we win Life.