27 May 2020
"Тиждень" поспілкувався з завідувачем діагностичним відділенням Тарасом Мацієвським про те, як клініка "Оберіг" працювала під час карантину.
Джерело: Тиждень № 22 (654) від 27 травня
Я навчався в спеціалізованій музичній школі-інтернаті у Львові. Мене з дитинства готували як музиканта. Але на початку 1990-х були тяжкі часи. Тоді більшість людей з вищою освітою їздили з «кравчучками» торгувати. У філармонію, оперні театри та й просто театри мало хто ходив. Мати хотіла, щоб я й далі навчався на музиканта, а тато — щоб став лікарем. Тож я вступив у два виші: у консерваторію та в медичний. Закінчив навчання 2000-го. На інтернатуру пішов на рентгенологію та променеву діагностику. 2,5 року працював у Львові рентгенологом. Потім мене запросили до Києва, до 17-ї лікарні. Там я пропрацював ще 3,5 року. А вже 2007-го пішов до приватної клініки. Зарплати, які були в державних та в приватних лікарнях, просто непорівнювані. Не секрет, що державна медицина, зокрема й рентгенологія, живе завдяки подякам від пацієнтів. Навіть до сьогодні. Спочатку це було близько 20 грн за знімок, потім 50 грн, потім 100 грн. Зарплати в приватних клініках значно вищі. Тому лікарів із державних лікарень на роботу не переманювали, їх просто купували. У приватній клініці, яка мене запросила, я очолив відділ променевої діагностики, потім став головним лікарем. На 2007-й там була найкраща техніка, лікарям створили всі можливі умови, керівництво було адекватне. 2019-го я перейшов до іншої приватної лікарні. І тут очолив діагностичне відділення: це променева діагностика, комп’ютерна томографія (КТ), магнітно-резонансна томографія (МРТ), рентген, мамографія тощо.
Лікарі не екстрасенси. Ми за зовнішнім виглядом не можемо визначити, чи хворіє людина на COVID-19 і чи хворіє вона в принципі. Тому треба убезпечити персонал. Перший, хто стикається з пацієнтами, — реєстратура. Від початку їх забезпечили рукавичками, масками, щитками на обличчя. Також обробляли поверхні, з якими контактували пацієнти. Крім того, у реєстратурі відвідувачі, які йшли на заплановані процедури, отримували типову анкету. Основні запитання в ній такі: чи була людина за кордоном в останні місяці, якщо так, то де саме; чи є в людини симптоми респіраторних захворювань; чи почувається вона хворою. Потім із цією анкетою пацієнти йшли до лікарів. Ті, своєю чергою, спочатку вимірювали їм температуру електронними термометрами, потім вивчали анкету й уже після цього починали прийом. У моє відділення люди приходили на КТ, МРТ чи рентген. І якщо нічого страшного не виявляли, то пацієнти йшли додому. Після цього ми дезінфікували приміщення. Особливо якщо в людей були підозри на коронавірусну хворобу. Процес займав приблизно 40 хв.
Водночас ми розуміли, що найвищий ризик коронавірусної хвороби в тих, хто йде на рентген чи КТ легень. Адже саме на КТ скеровують людей з підозрою на COVID-19. Тому ми були насторожі. Колеги-радіологи за кордоном, здається в США, розробили класифікацію змін у легенях, які характерні саме для цього типу коронавірусу. Ми користуємося цією класифікацією. Загалом є кілька видів градації, але основні три: висока ймовірність, імовірність 50 на 50 та низька ймовірність. Коли наші лаборанти, які працювали з пацієнтами, бачили ймовірні ознаки COVID-19 на знімках, вони насамперед повідомляли про це людині. А потім пропонували їй лишитися в нас до приїзду швидкої. Після цього пацієнта ізольовували в одному з приміщень і викликали швидку. У Києві є багато підстанцій швидкої допомоги, але не всі працюють з підозрами на коронавірусну хворобу. Є певні бригади, які мають відповідні захист та обладнання. Саме вони до нас приїжджали й забирали пацієнтів до інфекційних відділень, де проводили ПЛР-тест. Від нас зазвичай людей везли або до Олександрівської лікарні, або до 4-ї лікарні. Ми ж у цей час заповнювали відповідні форми й повідомляли Центр громадського здоров’я про людину з підозрою на COVID-19. Така процедура. Подальша доля пацієнтів — позитивний у них той тест чи ні — нам уже невідома. Загалом за два місяці карантину в нас було близько 20 таких випадків.
Карантин уплинув на нашу роботу. Коли з’явилися перші інфіковані, то — нема чого лукавити — наші медики були дещо налякані, бо інфікованість і смертельні випадки у світі зростали доволі швидко. Тож медики стали обережніші й обачніші. Починали зі звичних речей: уже ніхто, коли приходив на роботу, не вітався, як раніше, за руку. Ми почали дотримуватися дистанції. Усі медики стали частіше дезінфікувати поверхні, з якими працюють. Ті, хто первинно контактує з пацієнтами, одержали засоби індивідуального захисту. Крім того, ми були змушені працювати не на повну потужність, бо через карантин зупинили рух транспорту. Не всі наші клієнти могли дістатися до лікарні. Також виникла проблема в медичного персоналу, який не має власного транспорту. Понад те, частина працівників живе за Києвом. Тож керівництво найняло кілька приватних мікроавтобусів, щоб вони розвозили людей. Також під час карантину нам довелося тимчасово закритися на тиждень через загрозу інфікування персоналу. Інакше був би ризик заразити госпіталізованих. У нас є реанімація, інсультний центр, післяопераційні пацієнти. І всі ці люди в групі ризику. Тож клініку закрили на тиждень, щоб провести дезінфекцію. І це дало результат.
Будьмо чесними: у всіх лікарнях, які працюють із хворими на COVID-19, є інфіковані медики. І тут усе доволі просто: проблема не лише у відсутності чи наявності захисту. Наприклад, приходить до нас пацієнт, який прилетів з Італії. І приховує цей факт. У нас був такий випадок — ще до впровадження карантину. Так-от, цей пацієнт приходить до нас без маски, не зізнається, що він повернувся з епіцентру захворювання. Іде на прийом до лікаря. Спілкується з ним. Лікар, своєю чергою, контактує з іншими. Він уже може бути зараженим, але ще не знає про це. І те, що людина може хворіти на COVID-19, ми дізнаємося лише під час КТ. Бо на знімку побачили, що стадія хвороби вже доволі… запущена. З яскраво вираженими змінами. Звісно, ми всі дуже злякалися.
Був ще один пацієнт, який до нас приїхав на КТ, маючи позитивний ПЛР-тест. Це вже під час карантину було. Пацієнт замовчує цю інформацію. Просто не говорить про тест лікарям. І в анкеті пише неправду. Вже на КТ ми бачимо його легені. Помічаємо, що висока ймовірність коронавірусної хвороби. Ми не можемо силою замкнути людину в приміщенні, не маємо на це права. Тому пропонуємо ізоляцію до приїзду швидкої, яка його госпіталізує. Людина натомість нас узагалі не хоче слухати і йде собі. Ми повідомляємо про ризик COVID-19 Центру громадського здоров’я. У них уже є база даних хворих із позитивними ПЛР-тестами. І ЦГЗ нам каже: «Як це він пішов? У нього ж позитивний тест!». Річ у тому, що коли в людини тест показує коронавірусну хворобу і в неї не важка стадія, то її не госпіталізують, людина просто заповнює форму, у якій погоджується на самоізоляцію. І після цього вона не має права виходити з дому. Але пацієнт, який до нас приходив, порушив цю вимогу. І, чесно кажучи, я таке бачив уперше: за дві години після нашого повідомлення поліція відкрила на нього кримінальне провадження через порушення режиму самоізоляції.
Після початку карантину багато говорили про те, що ще взимку в деяких областях України була певна епідемія атипової пневмонії, симптоми якої дуже подібні до COVID-19. Навіть зафіксували смертельні випадки. Але ми не можемо казати, що то була коронавірусна хвороба або що її не було, бо на той час людей ніхто не тестував.
Що ж до діагностування, то в цього захворювання немає типової клінічної картини. Одних людей лихоманить, іншим крутить суглоби, у когось просто температура. Є лише типові рентгенологічні ознаки під час комп’ютерної томографії. Важливо й те, що на рентген-діагностиці неможливо побачити ранні стадії, коли немає бактеріальної пневмонії. Такі зміни видно тільки на КТ. Уже після цього варто лікувати симптоми. Власне, легені в таких хворих мають специфічний вигляд, не як за типової пневмонії. При COVID-19 відбувається двобічне ураження, є симптом «матового скла» (зниження прозорості легеневої тканини. — Ред.). Унаслідок цього може розвинутися масивна пневмонія, бактеріальна пневмонія. Власне, саме такі ускладнення призводять до смерті. У цій ситуації багато залежить від імунної системи людини. У різних країнах є різні підходи до діагностування. У Франції, як мені відомо, комп’ютерну томографію роблять усім ще на першому етапі. В інших країнах, навпаки, доволі пізно, оскільки опромінення під час КТ досить сильне. Але саме КТ дає можливість з високою ймовірністю виявити COVID-19 на ранніх етапах.
