14 May 2020
Під час епідемії COVID-19 апарати штучної вентиляції легень (ШВЛ) опинились у фокусі загальної уваги. Їхня нестача стала одним з болісних питань для багатьох країн, які зіштовхнулися з перевантаженням медичної системи.
Треба розуміти, що ШВЛ є вкрай високотехнологічним обладнанням. Це не просто мішок з повітрям, який автоматично стискається. Тому його розробка під силу не кожному виробнику.
Апарати штучного дихання мають столітню історію. Особливу роль в ній відіграли “залізні легені”, які допомогли багатьом людям під час епідемії іншого вірусного захворювання – поліомієліту.
Щоб зрозуміти принцип роботи “залізних легень”, спочатку поговоримо про те, як ми дихаємо. Легені не мають власних м'язів і тому не можуть самостійно скорочуватися чи розтягуватися. Дихання відбувається завдяки дихальним м’язам, в тому числі, діафрагмі. При вдиху збільшується внутрішній об’єм грудної клітки. У легенях виникає негативний тиск, і повітря засмоктується всередину. При видиху грудна клітка зменшується в об’ємі, і повітря з легень виходить назовні.
Поліомієліт може призвести до паралічу діафрагми. Апарат “залізних легенів” допомагав постраждалим людям дихати. Він представляв собою металевий циліндр, усередині якого змінювався тиск у ритмі дихання. Людина лежала в апараті з головою назовні. Негативний тиск у циліндрі змушував грудну клітку розширюватися, і людина робила вдих. Потім тиск повертався до нормального або трохи більше – видих.
“Залізні легені” розробили в 1928 році професори Гарвардської школи охорони здоров’я Філіп Дрінкер та Луї Агассіс Шоу. Першою пацієнткою стала восьмирічна дівчинка, яка була на межі життя та смерті через дихальну недостатність, викликану поліомієлітом. В апараті вона менше ніж за хвилину повернулася до нормального стану.
Новина про “залізні легені” прокотилися світом. У США, європейських країнах та Австралії з'явилися нові, вдосконалені та більш дешеві моделі. Під час епідемії поліомієліту в 1940-х та 1950-х “залізні легені” врятували багатьох дітей.
Але з часом потреба у цьому громіздкому апараті зникла – по-перше, через успішність вакцинації від поліомієліту, а по-друге, через розвиток кращих методів ШВЛ.
У 1952 році в Копенгагені відбувся один з найгірших в світі спалахів поліомієліту. “Залізних легень” бракувало, і вони не завжди допомагали людям в критичному стані. Лікар-анестезіолог Бьорн Ібсен запропонував новий підхід – вентиляцію з позитивним тиском.
Чергуючись змінами по 6 годин, студенти-медики вручну закачували в легені пацієнтів повітря. На піку епідемії одночасно доводилось проводити механічну вентиляцію 70 хворим. Загалом 1,5 тисячі студентів-медиків провели за цим заняттям 165 тисяч годин, завдяки чому смертність впала з 80% до 25%.
Сучасні системи ШВЛ засновані на тому самому принципі – позитивному тиску. Але, звичайно, студенти більше не качають повітря вручну. Нинішні вентилятори – це складні електронні прилади.
У клініці “Оберіг” ми використовуємо системи штучної вентиляції легень від світового лідера – швейцарської компанії Hamilton Medical. На сьогодні це – вершина в інноваціях ШВЛ.
Ці апарати покращують безпеку та комфорт лікування важкохворих пацієнтів за допомогою інтелектуальних режимів вентиляції.
Відбувається постійний аналіз вдоху та видоху пацієнта (об'єм, тривалість, частота дихання), стану легень та газового складу крові.
У режимі реального часу відповідно до отриманих даних апарат миттєво змінює параметри вентиляції – буквально при кожному вдиху.
На відміну від першої “залізної легені” та більшості пристроїв ШВЛ, тепер дихання пацієнта не залежить від обмежень апарата. Сучасні технології дозволяють ідеально підлаштувати ШВЛ під потреби кожного пацієнта, враховуючи його захворювання та індивідуальні особливості.
