В червні 1782 року в американському місті Філадельфія п’ятирічний хлопчик Роуланд впав у річку. Робітник пристані дістав його з води та відніс додому. Хоча дитина не мала ознак життя, батьки не здавалися. Вони почали плескати хлопчика руками та натирати його тіло вовняною тканиною, змоченою у спирті. Лікар, який прибув невдовзі, занурив ноги дитини у гарячу воду та поклав до горла блювотний засіб. За 20 хвилин життя повернулося до малюка.
У XVIII столітті кількість утоплень зросла через посилене використання річок. Перше у світі товариство, яке опікувалося реанімацією потопельників, виникло в Амстердамі – місті, відомому своїми каналами. Учасники товариства прагнули просвітити суспільство, що смерть – принаймні від утоплення – не є незворотною. І свідки нещасного випадку можуть оживити людину. Згодом подібні товариства з’явилися в інших містах Європи та США.
В XIX столітті реанімаційні зусилля полягали в механічній стимуляції, яка мала на меті «запустити» організм. Важливими кроками вважалися зігрівання, розтирання та масаж. Крім того, потрібно було активувати тіло зсередини. Для цього в шлунок заливали ром або інші стимулюючі напої. Також використовувався такий екстравагантний метод, як вдування тютюнового диму в пряму кишку!
В ХХ столітті з розвитком хірургії з’явилася потреба у реанімації пацієнтів на операційному столі. Американський кардіохірург Клод Бек часто пригадував історію, яка сталася під час його навчання в 1917 році. Коли серце пацієнта зупинилося, хірург викликав пожежну бригаду і чекав, поки вони доставлять «пульмотор» – апарат для штучного дихання. Бек вважав це неприйнятним. Він почав шукати методи, які були би пристосовані до потреб операційних бригад.
Бек покладався в реанімації на прямий доступ до грудної клітки. Коли у пацієнта починалася фібриляція шлуночків (порушення нормального серцебиття), він вручну масажував серце. Проте це не завжди допомагало. Тому лікар вирішив застосовувати електричний струм для відновлення нормального серцевого ритму. В 1947 році Бек вперше виконав дефібриляцію шлуночків 14-річного пацієнта. Електроди він наклав безпосередньо на серце.
Ще кілька років дефібриляція проводилася виключно в операційних. Тільки в 1956 році американський кардіолог Пол Золл використав зовнішню дефібриляцію – саме той метод, який пересічна людина часто бачить в кіно.
За реанімацію в сучасних лікарнях відповідають лікарі-анестезіологи. Завдяки анестезіологам в «Оберегу» ми надаємо найкращу респіраторну підтримку пацієнтів з COVID-19, проводимо суперскладну інтенсивну терапію при резекціях печінки, підшлункової залози та трансплантаціях, а також забезпечуємо щадне знеболення при оперативних втручаннях.
У нашій клініці анестезіологи озброєні апаратами наркозу з елементами штучного інтелекту. Обладнання безперервно контролює глибину медикаментозного сну й знеболення, миттєво аналізує функції організму, сповіщаючи про найменші зміни.
Більше про історію медицини ви можете почитати в соцмережах за #оберіг_історія або на нашому сайті.
