11 June 2021
Наприкінці 1940-х років науковці дізналися, що носієм генетичної інформації є ДНК. Моріс Вілкінс, який працював заступником відділення біофізики Кінгс-коледжу в Лондоні, захотів розгадати тривимірну структуру ДНК. Для цього він вирішив використати рентгенівські промені – зробити знімки молекули під різними кутами.
В січні 1951 року Вілкінс поїхав у відпустку, а після повернення на нього чекав сюрприз. Голова відділення запросив на роботу молоду вчену Розалінд Франклін і запропонував досліджувати ДНК. Вілкінс очікував, що Розалінд приєднається до нього як молодший асистент. Але та не мала жодного наміру комусь допомагати. Вона була дуже незалежною, особливою людиною – жінкою-науковицею у світі, де правили чоловіки. То була, як потім скаже один із приятелів Франклін, «ненависть з першого погляду».
Хоча дослідники працювали в одному відділенні, вони майже не розмовляли один з одним. У Вілкінса не все складалося добре. Очищена ДНК давала на плівці лише розсіяні, нечіткі точки. А от Франклін вдалося «приручити» загадкову молекулу. Вона робила фотографії ДНК у ще ніколи не баченій якості.
Якось на лекцію Вілсона прийшов 23-річний біолог Джеймс Вотсон. Він був просто зачарований знімком ДНК. Вотсон вирішив влаштуватися на роботу в лабораторію Кембріджа, яка займалася вивчення структур молекул. Там він потоваришував з 35-річним Френсісом Кріком. Їх об’єднувала амбітність, самовпевненість і безпосередність.
Вони вважали, що рентгенівські знімки, звісно, допоможуть, але це дуже складний шлях до розгадки. Структуру молекули можна вивести створенням просторових моделей за допомогою «здорового глузду». Перші їхні моделі були непереконливими і ледве трималися купи. А тим часом за вісімдесят кілометрів від них Франклін робила одну фотографію ДНК за іншою – з дедалі більшою чіткістю.
Наприкінці січня 1953 року Вотсон поїхав до Лондона провідати Вілсона. Той пішов до сусідньої кімнати, витяг знімок Франклін і показав його Вотсону. Основний скелет структури практично «вистрибував» з нього. У потягу, що мчав до Кембриджу, Вотсон замалював те, що він запам’ятав із зображення на газеті. Поки він доїхав назад, він уже твердо вірив, що ДНК має складатися з двох переплетених спіральних ланцюжків.
Вотсон та Крік створили свою повну модель у перший тиждень березня 1953 року. Вся конструкція зійшлася як ідеально зібраний пазл. Коли її побачили Вілсон і Франклін, вони одразу підтвердили її правильність. 25 квітня 1953 року Вотсон та Крік опублікували статтю в журналі «Nature». В тому же номері вийшли статті Вілсона і Франклін, які підкріплювали модель експериментальними доказами. У 1962 році Вотсон, Крік та Вілкінс отримали за своє відкриття Нобелівську премію. Франклін до лауреатів не включили. В 1958 році у віці 37 років вона померла від раку яєчників.
Більше про історію медицини ви можете дізнатися в фейсбуці за хештегом #оберіг_історія або на нашому сайті.
