5 March 2024
Щодня мене приголомшує те, наскільки мало знають пацієнти (а часто й лікарі!) про трансплантацію - адже це єдиний шанс для певних груп на повноцінне життя.
Трансплантація печінки - це операція повного видалення хворого органу у пацієнта і натомість розташування нового органу або його частинки. Цілу печінку можна отримати лише у випадку забору органів у донора зі смертю мозку: такі трансплантації більш популярні у світі та простіші технічно, але досі є екзотикою для України. А от частинку органу (ліву чи праву частку, чи взагалі 2-3 сегменти) можна взяти у живого донора без шкоди для його здоров’я - у нас в країні за законом це має бути близький родич пацієнта. Цікаво, що в деяких країнах донором може бути Good Samaritan - доброволець, який безкоштовно донує частинку печінки та навіть не знає кому саме!
Трансплантація частини печінки від живого донора вважається однією з найскладніших процедур в трансплантології, це ювелірна робота, яка виконується виключно з використанням збільшувальної оптики. Приміром, при моно- чи бісегментарних трансплантаціях у дітей діаметр печінкової артерії складає всього 2-3 мм, є розбіжність діаметру судин трансплантату та дитини, тож потрібно, з одного боку, герметично їх співставити, а з іншого - уникнути тромбозу. Крім технічних викликів, також є моральний компонент - подвійна відповідальність, адже донор - абсолютно здорова людина, його життю не повинно нічого загрожувати. У нашому центрі займаються саме родинною трансплантацією частини печінки дорослим та дітям.
Не так часто хірургам доводиться оперувати абсолютно здорових людей, такі процедури мають дуже жорсткі покази - і донація органу, чи частини органу - одне з них.
Крім того, в нашій країні донор повинен бути родичем реципієнта, родинні зв’язки підтверджуються нотаріально завіреними документами, це окремий складний процес, який відбувається у супроводі трансплант-координатора. Що ж стосується медичних питань - очевидно, що потенційний донор частини печінки повинен бути здоровою людиною. Стать донора не має значення, а от вік - важливий, більшість світових трансплант-центрів і наш в тому числі визнають вікові межі від 18 до 55 років оптимальними. Передусім повинна бути відповідність групи крові донора та реципієнта: група крові має бути або ідентичною, або першою (перша група крові - це універсальні донори).
Перший обов’язковий етап починається з перевірки загального стану здоров’я, скринінгу розповсюджених соматичних та інфекційних захворювань. Слід виключити наявність цукрового діабету, артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, злоякісних новоутворень, бронхіальної астми, метаболічних чи гемостазіологічних порушень. На даному етапі потенційний донор здає кров для виконання лабораторних тестів, відвідує кардіолога для комплексного обстеження (з ЕКГ та ЕхоКГ) та проходить ендоскопічне обстеження: гастроскопію та колоноскопію. Серед лабораторних аналізів дуже важливими є серологічні дослідження, які дозволяють виявити перенесені, чи навіть активні інфекційні процеси. В першу чергу трансплантологів цікавить відсутність у потенційного донора вірусних гепатитів, ВІЛ, цитомегаловірусної, герпетичної інфекції - адже у посттрансплантаційному періоді така інфекція може стати фатальною. Кандидату обов’язково ретельно збирають анамнез щодо зловживання алкоголем, наркотичними речовинами, куріння, алергій. Для донорів-жінок обов’язковим є візит до гінеколога та тест на вагітність.
Але навіть якщо під час ретельного обстеження на першому етапі не виявлено жодних відхилень - це лише частина успіху!
Другий етап - оцінка анатомічних передумов для донації. На цьому етапі донору виконується МСКТ з внутрішньовенним контрастуванням з метою оцінки судинної анатомії печінки: критично важливо виявити аномалії відходження печінкових артерій та розгалуження портальної вени. Дуже рідко зустрічаються анатомічні варіанти, які є абсолютним протипоказанням до здійснення трансплантації, проте важливо, щоб хірург-трансплантолог знав про будь-які варіації заздалегідь та спланував як технічно нівелювати ці особливості під час операції. Судинна анатомія також впливає на вибір графту - частинки органу, яку буде забрано у донора. Наприклад, дорослим реципієнтам найчастіше пересаджують праву долю печінки, відтік венозної крові з якої здійснюється через праву та,частково, серединну печінкові вени. Слід оцінити роль серединної вени у забезпеченні відтоку та вирішити, чи потрібно її забирати, чи залишити донору. У радіологічному звіті хірургів теж дуже цікавлять певні розрахунки: залишок паренхіми після донації та graft to recipient body weight ratio - це співвідношення маси графту до маси тіла реципієнта. Щоб наслідки трансплантації були успішними цей коефіцієнт для реципієнта має становити 0,8-1,5, а залишок паренхіми донора щонайменше 30-35%.
Зазвичай радіолог прораховує ці коефіцієнти для різних графтів (правої/лівої частки, з/без серединної вени тощо) - тож трансплантологи мають вичерпну інформацію перед здійсненням вибору. Також на даному візуалізаційному етапі виконується МР-холангіографія - реконструкція будови жовчних протоків всередині печінки. Знову ж таки це необхідно для ідентифікації варіантної анатомії жовчного дерева та планування біліарної реконструкції під час імплантації графту. Важливо також зазначити, що виконання КТ та МРТ дозволяє виявити безсимптомні новоутворення досліджуваних ділянок та доповнити інформацію, одержану під час першого етапу. Власне, виявлених нюансів може бути безліч, тож на даному етапі наріжним каменем успіху є порозуміння та командна робота хірургів та радіологів.
Інколи за результатами перших двох етапів відбору виникає потреба у третьому етапі - проведенні біопсії печінки. Насправді, цей етап проводиться досить рідко, особливо з нашими візуалізаційними можливостями, але все ж має своє місце. Наприклад, при виявленні неспецифічних змін паренхіми печінки на МСКТ чи МРТ для виключення вираженого стеатозу, стеатогепатиту, фіброзу донорської печінки слід провести гістологічне дослідження.
Четвертий етап передбачає роботу у супроводі трансплант-координатора. Здійснюється перевірка та нотаріальне завірення документів, що підтверджують родинні зв’язки, ментальне здоров’я донора, пацієнти ознайомлюються та підписують інформовані згоди про майбутнє втручання. Також на даному етапі проводиться crossmatch - лімфоцитарний цитотоксичний тест сумісності донора та реципієнта
