16 October 2020
У структурі проктологічних захворювань за частотою звернень вона посідає третє місце після таких захворювань як геморой та коліти. Захворюваність на анальну тріщину становить 20-23 випадки на 1000 дорослого населення.
Анальна тріщина – дефект стінки анального каналу, який найчастіше розташовується по задній стінці анального каналу (85-90%), та виникає внаслідок механічного пошкодження слизової оболонки (більш правильно це – анодерма) при закрепах, або при введенні в пряму кишку сторонніх предметів.
Основними клінічними проявами анальної тріщини є біль, особливо під час дефекації та після неї, а також кров в калових масах або її сліди на туалетному папері. Досить часто анальну тріщину супроводжує дискомфорт, свербіж в анальному каналі, виражені супутні закрепи. Розрізняють гостру або хронічну тріщину в залежності від термінів існування останньої.
При гострій анальній тріщині больові відчуття є досить виражені, але короткотривалі, мають певну локалізацію. Максимально виражені больові відчуття відчуваються під час дефекації та відразу після неї, тривають 15-20 хв., кровотеча при цьому незначна.
Для хронічної анальної тріщини більш характерна біль без чіткої локалізації, має більш тривалий характер і посилюється не тільки під час і після дефекації, але й при тривалому вимушеному положенні тіла. Також у певної кількості пацієнтів через больові відчуття розвивається боязнь дефекації.
Діагностика анальної тріщини не складна і виявляється при огляді та розведені руками ануса, де виявляється дефект анодерми, здебільшого лінійної або ромбовидної форми. У випадку гострої анальної тріщини краї дефекту рівні, можлива кровотеча із дефекту. Обстеження часто супроводжується спазмом сфінктера та больовими відчуттями різної інтенсивності. Пальцеве дослідження дає можливість оцінити тонус сфінктера, поширеність та локалізацію дефекту анодерми, але в деяких випадках через виражений спазм та больовий синдром дослідження практично неможливе. В таких випадках подальше дослідження (аноскопія, жорстка ректоскопія) необхідно перенести на пізніший термін, коли спазм сфінктера і больовий сидром будуть меншими.
Основна мета лікувальних заходів – це зменшити больові відчуття та знизити спазм сфінктера. Це досягається використанням різноманітних кремів та мазей з місцевим знеболювальним ефектом перед дефекацією та після неї. Теплі сидячі ванни можуть зменшити спазм м’язів сфінктера та полегшити біль. Призначаються послаблюючі препарати, при потребі проводиться очисна клізма.
Патогенетично обгрунтованим є використання препаратів, які впливають на сфінктер прямої кишки та знімають спазм внутрішнього сфінктера.
Лікування анальної тріщини є досить кропітким та тривалим. Якщо протягом місяця консервативного лікування відбулось зменшення симптомів захворювання, то у 50-60% випадків відбувається одужання. Якщо консервативне лікування не ефективне протягом 8 тижнів, і тріщина не заживає, а з’явились згрубілі краї тріщини і так звані «сторожеві поліпи», то ми маємо формування у пацієнта хронічної анальної тріщини, лікування якої тільки хірургічне.
Методів хірургічного лікування анальної тріщини є досить багато, але в основі практично всіх методів є висічення тріщини разом із зміненими рубцевими тканинами та «сторожовими поліпами» та зниження тонусу сфінктера прямої кишки, що досягається виконанням дозованої сфінктеротомії певними способами та різноманітні види анопластики (закриття раневого дефекту здоровою ділянкою прямої кишки). Висічення анальної тріщини, сфінтеротомія може виконуватись під місцевою або загальною анестезією, а виконання анопластики потребує загальної анестезії та стаціонарного лікування.
Нажаль, хірургічне лікування має певний відсоток незадовільних результатів та ускладнень, тому лікування анальної тріщини краще не відкладати і не займатись самолікуванням, а починати при появі перших симптомів захворювання під наглядом лікаря-проктолога.
