Гострий парапроктит залишається одним з найбільш розповсюджених захворювань у невідкладній проктології, яке виявляється у більш як 50% проктологічних хворих.
Клінічні прояви гострого парапроктиту визначаються локалізацією гнійного процесу, його поширеністю, етіологічними чинниками, типом інфекційного збудника, станом захисних сил організму. Характерними загальними ознаками гострого парапроктиту є досить інтенсивний біль пульсуючого характеру в ділянці прямої кишки, промежини, який посилюється при пальпації, дефекації, підвищення температури тіла до 380С і вище, виражена інтоксикація, суттєве погіршення загального стану.
При глибоких (високих) – ішіоректальних, пельвіоректальних, а тим більше позадупрямокишкових гострих парапроктитах – загальний стан може бути тяжким і навіть критичним (гіпертермія 380С і вище, виражена інтоксикація, інтенсивні болі в глибині тазу), хоча місцеві зміни можуть бути невиразними і мінімальними (відсутність вираженої гіперемії, флуктуації, помірна болючість при пальцевому ректальному дослідженні), внаслідок чого діагностика таких екстрасфінктерних гострих парапроктитів є досить складною, і хворі можуть досить тривалий час хибно лікуватись з приводу інших невстановлених запальних захворювань.
Лікування гострого парапроктиту тільки хірургічне. Хворі на гострий парапроктит підлягають госпіталізації в стаціонар для виконання хірургічного лікування та проведення адекватної антибактеріальної та інфузійної терапії. Хірургічне втручання виконується під загальним знеболенням і передбачає розтин гнійника, висічення гнійно-некротичних тканин, ураженої крипти, ревізію порожнини гнійника, ліквідацію та дренування можливих додаткових порожнин без ушивання післяопераційної рани.
Реабілітація хворих проводиться в амбулаторних умовах з використанням ванночок з антисептичними розчинами, мазей до повного загоєння післяопераційної рани.
Хронічний парапроктит – хронічне запальне захворювання прямої кишки та параректальної клітковини, яке є наслідком нерадикального хірургічного лікування або самостійного розкриття гострого парапроктиту, та характеризується формуванням норицевого ходу з наявністю внутрішнього та зовнішнього норицевих отворів.
Клінічні прояви хронічного парапроктиту характеризуються наявністю одиночного або множинних норицевих отворів в навколопрямокишковій ділянці промежини з наявністю або відсутністю гнійних виділень, наявністю різної інтенсивності больових відчуттів. Інтенсивність больового синдрому, підвищення температури тіла спостерігається лише при порушенні евакуації гнійного вмісту. При огляді перианальної ділянки звертають увагу на кількість норицевих отворів, наявність гнійних виділень, деформацію перианальної зони, мацерацію шкіри навколо норицевого отвору.
Діагностика хронічного парапроктиту базується на вивченні та узагальненні характерних скарг хворого та даних проктологічного огляду (огляд перианальної ділянки, пальцеве дослідження прямої кишки, огляд прямої кишки дзеркалом, ректоскопія), що дає можливість визначити наявність нориці, локалізацію внутрішнього норицевого отвору, наявність та поширеність рубцевих змін анального каналу, наявність явищ проктиту та інфільтратів параректальної клітковини. Важливе значення мають лабораторні дослідження, методи дослідження товстої кишки та візуалізації норці, а саме: трансректальна ультразвукова діагностика, МРТ органів малого тазу з підсиленням, фістулографія, ірригоскопія, колоноскопія, зондування норицевого ходу.
Лікування норицевої форми хронічного парапроктиту тільки хірургічне. Хворі підлягають плановій госпіталізації після комплексного передопераційного обстеження, для виконання хірургічного втручання.
Вибір методу та об’єму оперативного втручання напряму залежить від виду нориці, саме тому визначення топографії нориці та її співвідношення до сфінктерного апарату прямої кишки має велике значення.
Індикаторами якості проведеного хірургічного лікування є: відсутність рецидиву захворювання, відновлення працездатності, збереження функції сфінктерного апарату прямої кишки та якість життя пацієнта.
