Упс!
Сторінка не підтримує цей браузер. Відкрийте її в сучасному браузері, наприклад , чи .
Простатит є третім за значимістю захворюванням передміхурової залози (ПЗ) після раку та доброякісної гіперплазії і становить понад 20% серед андрологічніх патологій. Основні фактори виникнення простатиту - інфекційні ураження урогенітального тракту і патологічні процеси в ПЗ внаслідок гормональних та імунних зрушень в організмі чоловіка, порушення васкуляризації і іннервації залози. Останнім часом дане захворювання, на жаль, все частіше зустрічається в осіб молодого і середнього віку (до 85%), які, як правило, перенесли трихомонадну, гонококову, хламідійну, уреаплазмову та інші інфекції, що передаються статевим шляхом. Для простатиту характерно тривалий перебіг з частими рецидивами, що диктує необхідність пошуку нових підходів до лікування, оскільки терапія хворих на простатит має бути комплексною, спрямованою на всі етіопатогенетичні фактори захворювання.
Простатит — одне з небагатьох захворювань чоловічих статевих органів, навколо якого в середовищі професіоналів ведуться жваві обговорення і суперечки протягом більше 150 років. З клінічними проявами цього захворювання щодня стикаються фахівці (урологи-андрологи), адже простатит відноситься до однієї з найбільш частих патологій статевої системи у чоловіків репродуктивного віку. Так, наприклад, 20% відвідувань андрологів США за 2009 рік припадають на вирішення проблеми із запальним процесом в передміхуровій залозі пацієнтів, а статистичні дані за 2002 по цій же країні свідчать, що хронічний запальний процес в передміхуровій залозі мають близько 67% американців. За даними Інституту урології та нефрології АМН України, консультації з приводу хронічного простатиту становлять не менше третини від усіх відвідувань пацієнтів.
Однак, найчастіше, роль хронічного простатиту у генезі сексуальних розладів і безпліддя перебільшується. Крім того, в клінічній практиці хворобливі відчуття в області тазу співвідносяться з поняттям простатит, простатоз, простатодінія, простатична тазова міалгія. Насправді ж, за даними вітчизняних авторів, - наявність простатичного синдрому, обумовленого гострим або хронічним простатитом, спостерігається, максимум, у 12% пацієнтів. Решта 88% пацієнтів мають істинний хронічний тазовий больовий синдром, який протікає з відсутністю мікробного обсіменіння сечі або секрету простати.
Слід виділяти хронічний інфекційний і хронічний неінфекційний простатит. Останній може бути як самостійним захворюванням, зумовленим андрогенною недостатністю, аутоімунними процесами, судинними порушеннями, застійними явищами, так і постінфекційною фазою хронічного інфекційного простатиту.
Диференціація цих станів є принципово важливою, оскільки визначає тактику лікування. Так, якщо при інфекційному простатиті виправдане застосування антибактеріальних препаратів, то при асептичному простатиті перевагу віддають фізіотерапевтичному, загальнозміцнюючому, симптоматичному лікуванню, за умови виключення антибактеріальних засобів.
Простатиту зазвичай передують психоемоційні розлади, на тлі яких протікає це захворювання. Ступінь психоемоційних порушень не залежить від вираженості запальної патології і визначається особистісними особливостями хворого. У деяких пацієнтів психоемоційні розлади проявляються у міру посилення хронічного простатиту при неефективному та тривалому лікуванні.
Порушення репродуктивної функції виявляється приблизно у 40% пацієнтів (ті чи інші форми патоспермії), в структурі безпліддя хронічний простатит займає 20-30%. Для хворих на хронічний простатит характерно зниження рухливості сперматозоїдів, поєднується із збільшенням в'язкості еякуляту і зміною рН насінної рідини в лужну сторону. Типові зміни еякуляту при простатиті спостерігаються, перш за все, з боку якісних функціональних показників: до зниження рухливості сперматозоїдів слід додати зменшення їх життєздатності, збільшення патологічних форм. Проведення комплексного клініко-лабораторного обстеження дозволяє поставити остаточний діагноз і призначити адекватне лікування.
Антибактеріальну терапію необхідно призначати, коли є клінічні, бактеріологічні або імунологічні ознаки інфекційної патології передміхурової залози. Тоді вибір антибактеріального препарату ґрунтується на його активності проти передбачуваного збудника, можливості створення адекватної концентрації у вогнищі інфекції. Застосування антибактеріальної терапії в лікуванні простатиту має вирішальне значення, однак ефективність її часто недостатня через резистентності до препарату мікрофлори і низької концентрації лікарської речовини в секреті і тканинах передміхурової залози. Оптимальний антибіотик повинен бути жиророзчинним, не зв'язуватися з сироватковими білками. Коефіцієнт його дисоціації повинен бути таким, щоб препарат максимально концентрувався в самій залозі, а не в плазмі, добре проникав у вогнище запалення і всередину клітини.
У комплексній терапії хворих на хронічний простатит, поряд з обґрунтованою антибактеріальною терапією, широко використовують фізіотерапевтичні методи лікування. В даний час в медичній практиці з успіхом застосовують низькоенергетичний гелієво-неоновий лазер. Під впливом лазерного випромінювання стимулюються процеси фагоцитозу, кровотворення, регенерація тканин, знижується біоелектрична активність в больовому вогнищі, відзначається імуномодулюючий ефект. Для місцевого лікування простатиту використовують ультрафонофорез. Ультразвук, що володіє антибактеріальною дією, покращує біоелектричну активність тканин, підвищує фагоцитарну активність лейкоцитів, активує механізми неспецифічної імунологічної реактивності організму, підсилює обмін речовин, підвищує проникність тканин, що сприяє при сумісному іонофорезі інтенсивнішому переході іонів лікарських речовин у кров. Високоефективними методами є - термотерапія, вібромасаж та електростимуляція передміхурової залози, які сприяють поліпшенню кровообігу і стимуляції більш повного відтоку секрету простати і продуктів життєдіяльності мікроорганізмів і метаболізму (у випадках наявності інфекційного процесу і при калькульозному простатиті).
З лікувальною метою використовують і постійне магнітне поле. Воно добре впливає на фізико-хімічні процеси в тканинах органів малого тазу, активізує кровообіг, обмін речовин, посилює регенерацію, володіє гіпосенсибілізуючими і болезаспокійливими ефектами.
Незважаючи на існуючі методи і схеми лікування простатиту, ми маємо невтішну статистику: у 90% хворих діагностується хронічна форма і тільки у 5-7% - гостра, яка добре піддається лікуванню і, відповідно, має менше наслідків. Одне з найчастіших ускладнень хронічного простатиту - камені передміхурової залози (хронічний калькульозний простатит). Можливість розвитку цієї патології лікарі часто недооцінюють, етіопатогенетична терапія, як правило, не проводиться, що ще більше ускладнює перебіг захворювання. Діагностика калькульозного простатиту до останнього часу представляла певні складнощі. Наявність кальцинатів у простаті найчастіше визначалося при рентгенографічних дослідженнях, а на сучасному етапі провідну роль відіграє УЗ-діагностика.
Слід зазначити, що традиційні методи лікування, які застосовуються при хронічному калькульозному простатиті, малоефективні, а пальцевий масаж ПЗ категорично протипоказаний. Цей різновид простатиту вимагає проведення під контролем ультразвукового дослідження поетапного комплексного лікування, що має ряд особливостей, про що слід знати не тільки лікареві, але й пацієнтові.
Процес лікування хронічного простатиту тривалий і вимагає від лікаря чіткого розуміння етіології та патогенезу захворювання, а від пацієнта - терпіння, але отримані результати з надлишком виправдовують прикладені зусилля. Телефонуйте:
