Ковальова Анастасія Володимирівна

Закінчила Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, медичний факультет №2, за спеціальністю «лікувальна справа».

Після університету працювала на посаді лаборанта з патогістологічних досліджень патологоанатомічного відділення Київської міської клінічної лікарні №4, а також 4 роки на посаді лікаря-патологоанатома там само, в.о. завідувача патологоанатомічного відділення

• Обираючи фах, ідеальний варіант - коли людина зможе повністю розкрити в ній свої сильні сторони особистості та нівелювати слабкі. Я не помилилася, обравши патологію, і сьогодні абсолютно впевнена, що вона стала невід’ємною частиною мене цілісної.
• Це один з найбільш інтегральних напрямків у медицині, який потребує довготривалого напруження уваги, аналітичного, підсумовуючого підходу в опрацюванні даних при фоновій монотонності робочого процесу. Когось, можливо, такий перелік необхідних якостей відштовхнув би. Але... Ще з дитинства набагато простіше вирішувала задачі підвищеної складності і повністю губилася при виконанні завдань в одну дію.
• З іншого боку, гістологія - одна  з небагатьох медичних спеціальностей, яка дозволяє уникнути швидкоплинних, спонтанних змін обставин, фактів у робочому процесі, що дозволяє вигравати час(!) для прийняття рішень, пошуку та опрацювання необхідної інформації, формування висновків, а також опанування власних емоцій задля формування якісного продукту фахової діяльності - морфологічного діагнозу, який слугує базисом для клінічної тактики ведення пацієнта.
• І насамкінець: патологія - це красиво:). Картини у фокусі мікроскопа не менш прекрасні, ніж художні полотна. Ще один плюс від роботи - естетичне задоволення.

«На світі можна жить без еталонів,

по-різному дивитися на світ:

широкими очима,

з-під долоні,

крізь пальці,

у кватирку,

з-за воріт.

Від того світ не зміниться нітрохи.

А все залежить від людських зіниць -

в широких відіб'ється вся епоха,

у звужених - збіговисько дрібниць»

Л. Костенко

Я прагну дивитися на світ широко розкритими очима. А для цього рух життєвої стежини має пролягати  вперед і вгору. У команді "Оберегу" відчуваю себе на борту флагмана, який не може рухатись інакше. І маю відчуття зворотнього зв’язку, розуміючи, що якісною роботою можу  доторкнутися до створення прекрасного та величного на відведеному мені відрізку.