16 жовтня 2020
У фаховій медичній літературі автори користуються досить великою кількістю термінів для позначення даного захворювання: епітеліальний куприковий хід, пілонідальна кіста, кіста куприка, епітеліальна куприкова нориця, дермоїдна кіста, pilonidal sinus, pilonidal disease, pilonidal cyst тощо. Така термінологічна плутанина створює певні незручності у викладенні і тлумаченні результатів лікування цього захворювання.
В окрему нозологію дану патологію виділив у 1880 р. R.M. Hodges, який дав першу назву цій хворобі — pilonidal sinus («пілонідальний синус», від лат. слів pilos — волосся та nidus — гніздо), котру досі широко використовують в англомовній літературі.
Поняття пілонідальної хвороби включає комплекс патологічних проявів, що виникають під впливом несприятливих анатомо-фізіологічних факторів і зовнішніх чинників. Кінцевим морфологічним субстратом пілонідальної хвороби є формування пілонідальної кісти.
Пілонідальна кіста – це захворювання, яке характеризується наявністю норицевого ходу, який відкривається в міжсідничній складці одним або декількома точковими отворами, в товщі яких містяться волосяні стрижні.
Захворювання розвивається переважно у осіб молодого працездатного віку (16-40 років). Пілонідальна кіста складає 1-2% від усіх хірургічних захворювань та від 8,5 до 53,4% колопроктологічної патології, займаючи в її структурі 4 місце після геморою, парапроктиту та анальної тріщини. У чоловіків дане захворювання зустрічається в 2-3 рази частіше, ніж у жінок.
Німецький дослідник Dietrich Doll (2017) наводить дані про суттєве збільшення випадків захворюваності на пілонідальну хворобу у Німеччині з 48 випадків на 1000 населення у 2000 році до 97 – у 2013 році на фоні незначного зменшення інших хірургічних захворювань (пахова кила, гострий апендицит). Також автор наводить цікаві дані щодо захворюваності населення різних вікових груп: у віковій групі 15-45 років захворюваність складає 50 випадків на 100 тис. населення, тоді як пацієнти старшого віку хворіють значно рідше – захворюваність складає 10 випадків на 100 тис. населення. Окрім того, у пацієнтів усіх вікових груп відмічається чітка тенденція до збільшення випадків захворювання, окрім пацієнтів старше 65 років.
Клінічні прояви. Неускладнена пілонідальна кіста характеризується наявністю одного або декілька точкових отворів в міжсідничній складці без ознак запалення, які виявляються під час профілактичних оглядів.
В основному пацієнти звертаються при наявності гострого запалення пілонідальної кісти, яке проявляється наявністю болю в крижово-куприковій ділянці, наявністю набряку та почервоніння шкіри в крижово-куприковій ділянці. В подальшому захворювання може супроводжуватись підвищенням температури тіла, інтоксикацією, зниженням працездатності, що свідчить про перехід захворювання в стадію формування абсцесу на місці запального інфільтрату. При огляді хворого лежачи на животі відзначається набряк тканин міжсідничної складки, гіперемія шкіри, болючість при пальпації, наявність флюктуації, також можуть відмічатись гнійні виділення при самостійному розкритті гнійника.
Лікування. Об’єм і характер лікувальних заходів визначається стадією захворювання. Радикальним методом лікування пілонідальної кісти є різні методи хірургічного лікування (висічення пілонідальної кісти без ушивання рани, або з ушиванням рани наглухо, висічення пілонідальної кісти з послідуючим використання пластичних методик закриття післяопераційної рани, підшкірне висічення пілонідальної кісти), які виконуються в плановому порядку.
Гостре гнійне запалення пілонідальної кісти з формуванням абсцесу вимагає виконання ургентного хірургічного втручання.
В останні роки у світовій літературі відмічається тенденція до використання мало травматичних методик, таких trephine-technique (Gips-technique), ультразвуковий кюретаж пілонідальної кісти, Endoscopic Pilonidal Sinus Treatment (EPSiT) – методика з використанням відеоендоскопічного устаткування для видалення внутрішніх елементів кісти під візуальним контролем. Ці методики зводяться до економного видалення внутрішніх елементів кісти без широкої ексцизії оточуючих м'яких тканин.
Саме тому необхідно вчасно звертатись до хірурга-проктолога для вибору оптимального методу лікування пілонідальної кісти, для зменшення тривалості лікування, мінімізації ускладнень та реабілітації у максимально короткі терміни.
