Остеопороз: причини, діагностика, профілактика

Остеопороз — це системне захворювання скелета, що характеризується зниженням щільності кісткової тканини а порушенням її мікроархітектоніки, що призводить до підвищеної крихкості кісток і, як наслідок, до збільшення ризику переломів. Часто його називають "тихим вбивцею", оскільки він може розвиватися безсимптомно протягом багатьох років, поки не станеться перший перелом.

Діагностика остеопорозу ґрунтується на кількох методах:

• Денситометрія (Двохенергетична рентгенівська абсорбціометрія - DЕXA/ДРА): Це "золотий стандарт" для діагностики остеопорозу. Метод дозволяє виміряти мінеральну щільність кісткової тканини (МЩКТ) у різних ділянках скелета (найчастіше в стегновій кістці та поперековому відділі хребта) та оцінити ризик переломів. Результати порівнюються з нормативними показниками для молодих дорослих (Т-критерій) і для людей того ж віку (Z-критерій).

• Рентгенографія: Дозволяє виявити переломи, але для діагностики остеопорозу як такого менш ефективна, оскільки значні зміни кісткової щільності стають помітними лише тоді, коли втрачено понад 30% кісткової маси.

• Лабораторні дослідження: Допомагають виявити вторинні причини остеопорозу та оцінити кістковий метаболізм. До них належать:

  • Рівень кальцію та фосфору в крові та сечі

  • Рівень вітаміну D

  • Рівень паратиреоїдного гормону (ПТГ)

  • Маркери кісткового ремоделювання (наприклад, лужна фосфатаза, остеокальцин, P1NP, CTx).

• Оцінка ризику переломів (FRAX): Це інструмент, розроблений ВООЗ, який дозволяє оцінити 10-річний ризик великих остеопоротичних переломів та переломів стегнової кістки з урахуванням клінічних факторів ризику та МЩКТ.

Фактори ризику розвитку остеопорозу

Фактори ризику поділяються на немодифіковані (на які не можна вплинути) та модифіковані (на які можна вплинути).

Немодифіковані фактори ризику:

• Вік: Ризик зростає з віком, особливо після 50 років.

• Стать: Жінки частіше страждають на остеопороз, особливо після менопаузи через зниження рівня естрогенів.

• Сімейний анамнез: Наявність остеопорозу або переломів у батьків підвищує ризик.

• Етнічна приналежність: Більш високий ризик у представників європеоїдної та азіатської рас.

• Тонка статура/низька маса тіла: ІМТ менше 18,5 кг/м².

• Рання менопауза (до 45 років) або хірургічне видалення яєчників.

Модифіковані фактори ризику:

• Недостатнє споживання кальцію та/або вітаміну D: Важливі для формування та підтримки кісткової тканини.

• Малорухливий спосіб життя: Фізична активність стимулює кісткоутворення.

• Куріння: Негативно впливає на кісткову тканину та зменшує кровопостачання.

• Зловживання алкоголем: Може призводити до порушення засвоєння кальцію та вітаміну D.

• Деякі захворювання:

  • Ендокринні: гіпертиреоз, гіперпаратиреоз, цукровий діабет, хвороба Кушинга.

  • Шлунково-кишкові: целіакія, хвороба Крона, виразковий коліт (порушення всмоктування).

  • Ревматичні: ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак.

  • Захворювання нирок та печінки.

• Прийом деяких лікарських препаратів:

  • Глюкокортикоїди (тривале застосування).

  • Деякі протисудомні препарати.

  • Гепарин.

  • Деякі препарати для лікування раку (наприклад, інгібітори ароматази).

1. Новітнє обладнання для проведення денсітометрії

2. Проведення обстеження лікарем-радіологом

3. Точність результатів — дозволяє достовірно визначити мінеральну щільність кісток.

4. Безболісність і швидкість — процедура триває лише 10–20 хвилин.

5. Низька доза опромінення — значно менша, ніж при звичайному рентгені.

Лікування остеопорозу комплексне і спрямоване на:

• Зменшення ризику переломів.

• Збільшення кісткової маси.

• Зняття болю (якщо є переломи).

• Поліпшення якості життя.

Основні напрямки лікування:

1. Немедикаментозне лікування:

   • Дієта: Збалансоване харчування з достатнім вмістом кальцію та вітаміну D.

   • Фізичні вправи: Адаптовані до стану пацієнта, спрямовані на зміцнення м'язів та покращення координації.

   • Профілактика падінь.

   • Відмова від шкідливих звичок.

2. Медикаментозне лікування: Призначається лікарем на основі результатів денситометрії, оцінки ризику переломів та загального стану пацієнта.

   • Препарати, що знижують резорбцію кісткової тканини (антирезорбенти):

     • Бісфосфонати: Найбільш поширені препарати для лікування остеопорозу (алендронат, ризедронат, ібандронат, золедронова кислота). Зменшують руйнування кісткової тканини, уповільнюючи активність остеокластів. Можуть прийматися щоденно, щотижня, щомісяця або внутрішньовенно раз на рік.

     • Деносумаб: Моноклональне антитіло, яке блокує RANKL, перешкоджаючи утворенню та активації остеокластів. Вводиться підшкірно раз на 6 місяців.

     • Селективні модулятори естрогенових рецепторів (СМЕР): Наприклад, ралоксифен. Мають естрогеноподібний ефект на кістки, але не впливають на молочні залози та матку.

     • Замісна гормональна терапія (ЗГТ): Може застосовуватися для жінок у постменопаузі, але має обмеження та ризики.

   • Препарати, що стимулюють кісткоутворення (анаболічні препарати):

     • Терипаратид: Рекомбінантний паратиреоїдний гормон. Стимулює утворення нової кісткової тканини. Вводиться щоденно підшкірно протягом обмеженого періоду (зазвичай до 2 років).

     • Ромосозумаб: Новий препарат, який одночасно стимулює кісткоутворення та зменшує резорбцію. Вводиться підшкірно раз на місяць.

   • Препарати комбінованої дії:

     • Стронцію ранелат: має подвійний механізм дії, що одночасно стимулює кісткоутворення та знижує резорбцію кістки.

Вибір препарату та тривалість лікування залежать від індивідуальних особливостей пацієнта, тяжкості остеопорозу, наявності супутніх захворювань та ризику переломів. Лікування остеопорозу, як правило, тривале і вимагає регулярного спостереження лікаря.

Для запису на дослідження телефонуйте 044 521 30 03